ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО
«Осмолодське
лісове господарство»
Наша адреса:
77662, Івано-Франківська обл.,
Рожнятівський р-н,
смт. Перегінське,
вул. Сагайдачного, 142
e-mail: osm_lisgosp@ukr.net
тел: (03474) 98-2-62
1 2 3 1 2 3
Головна
Структурні підрозділи
Новини
ЗМІ про нас
Структура управління
Інформація про місця проведення рубок
Профспілка
Історія лісового господарства
Форми 1- 12
Лісова сертифікація
Продукція
Напрямки діяльності
Держзакупівлі
Контакти
Законодавство
Доступ до публічної інформації

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ


Державне агентство лісових ресурсів України



Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства




Історія лісового господарства

 

Значення лісів для життя людини загальновідоме. У першу чергу, ліси-це найбільш потужна на нашій планеті рослинна формація, адже її площа складає близько чотирьох мільярдів гектарів, яка відіграє надзвичайно велику роль у біосфері нашої Землі. Разом з тим, ліси є джерелом цілої низки дуже важливих для економіки багатьох держав ресурсів. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні, естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку і охороні. Лісове господарство є важливою галуззю народногосподарського комплексу України, призначено організовувати, впорядковувати і використовувати лісові ресурси, а також відтворювати, підвищувати продуктивність лісу та охороняти його. Головна особливість лісового господарства полягає у тривалому періоді лісовирощування. Це єдина галузь, де виробничий цикл триває не години, дні, а десятиліття, іноді навіть століття. Галузевим органом у сфері охорони і використання лісових ресурсів є Державне агенство лісових ресурсів України. На регіональному рівні спеціально уповноваженими органами лісового господарства є державні обласні управління лісового і мисливського господарства. На місцевому рівні діють держлісгоспи, одним з яких є Державне підприємство «Осмолодське лісове господарство», яке знаходиться в Івано-Франківській області на території Рожнятівського і Долинського районів, контора лісгоспу розташована в смт. Перегінське

Історія лісгоспу

Споконвіку ліс відіграє величезну роль в житті людини. Він дає плоди до столу, зігріває полум’ям, з нього виготовляють знаряддя праці, будують житло. Вся історія нашого краю пов’язана з лісом. З історії лісгоспу відомо, що перша письмова згадка про власність навколишніх лісів є у грамоті князя Льва Даниловича від 1292 р., в якій йдеться про приналежність Перегінська разом з навколишніми землями та лісами до Галицької Митрополії. З розпадом давньоруської держави в 1387 р., на Прикарпатті поширилась влада польського королівства. На горі Корілт в околицях Перегінська у 1400 р. князь Федір Ольгердович заснував монастир ченців - василіян і заповів село Перегінсько разом з грунтами монастиреві. 15 вересня 1475 р. король Казимир видав грамоту, згідно з якою Перегінський монастир разом з навколишніми селами, землями та лісами був переданий Андрієві Свистельницькому, названому в актах «крилоським митрополитом». У 1582 р. вважалося, що Перегінсько-село королівське. Польський король Стефан Баторій навіть звільнив жителів села за заслуги в битві під Псковом (1581-1582 рр.) від панщини і податків. З утворенням Греко-Католицької церкви ці землі стали її маєтністю. Після смерті єпископа Олександра Балабана в 1638 р. польський король Владислав ІV передав королівське село Перегінсько королівському підчашому Станіславові Яблоновському у 1660 р, який за користування землями, знову примушував платити чинш і відпрацьовувати один день панщини на тиждень. Єпископу Йосифу Шумлянському(1667-1708), за посередництвом польського короля Яна ІІІ , вдалося відібрати частину перегінських земель від шляхтича Яблонського. У 1676 р. на Перегінсько напали орди татар і знищили замок. В мікрорайоні Перегінська «Посіч», де в даний час знаходиться контора лісгоспу, місцеве населення, дало опір татарам, і було посічено татарами, звідки і назва місцевості «Посіч». Рештки селян втекли до урочища Чута, яке було недоступне, позаяк мало обривисті схили вздовж р. Лімниці і нагадувало природну фортецю. У 1698 р. польський король Август видав грамоту про права та панщинні повинності мешканців м. Перегінська, якою остаточно закріпив за ними статус кріпаків. Проте селяни не мирилися зі своїм соціальним становищем і серед місцевого населення виникали бунти, які тривали ще довгий час, для їх приборкання залучалось військо, яке завдало чималої кривди селянам та шкоди земельним угіддям.

 Сплав лісу ХІХ ст. Внаслідок загарбання Галичини Австрією(1772р.) відбулася зміна адміністративного поділу, лівобережжя Лімниці відійшло до складу Долинського повіту і вже належали Галицькій митрополії Греко-Католицької Церкви. Церква не лише отримувала дохід від своєї маєтності, а і допомагала селянам прохарчуватися у тяжкі неврожайні роки.
У 1788 р. розпорядженням єпископа Петра Біланського першим лісничим у Перегінську був призначений Микола Новицький, який у 1789 р. видав перше письмове розпорядження про порядок ведення лісового господарства в маєтності. А 1806 р. датовано першу інструкцію про обов’язки лісничого в Перегінську. Матеріали ревізії лісів у маєтности від 1834 р. свідчать, що вся територія була поділена на три господарські дільниці: перша – від Ангелова до річки Молодої; друга охоплювала весь басейн р. Молодої і р. Мшана; третя займала верхів’я р. Лімниці вище устя р. Молодої, аж до угорського кордону, ліси третьої господарської дільниці були тоді особливо недоступні через відсутність комунікацій. Цікавим документом за 1842 р. є «Дані про лісові ділянки призначені для вирубу». Тут наведено перспективний обсяг вирубів аж до 1961 р. Щорічно планувалось вирубувати деревостани віком 110-120 років на приблизно однаковій площі. У 1842 р. були виготовлені перші карти лісів, а у 1848 р. складено перший «Інвентарний опис лісових ділянок у с. Перегінську», тобто зроблена перша таксація лісів. За його даними, загальна лісова площа маєтності становила 54927,593 морги, що відповідає 31608,8 га. Вся територія маєтку була поділена на 10 господарських ревірів. За свідченнями карти лісів виготовленої у 1875 р. смерекові ліси Карпат зазнали великої шкоди від короїдів, найбільше потерпіли насадження віком понад 70 років та праліси. У 1880 р. проведена друга таксація лісів маєтності, вся територія лісової маєтності тоді була поділена на три господарські дільниці й окремо виділено господарство листяних лісів, що територіально прилягало до сіл Перегінсько і Ясень. Станом на 1880 р., більша частина всіх лісів була вирубана. Молоді ліси віком до 40 років займали 37 % загальної площі маєтності. Деревостаном віком до 20 років майже цілковито були вкриті урочища «Сокіл», «Тодір», «Перехрести», «Погар», «Явірник», «Сивий», «Тіснини», «Поляни», «Під Кливою», на долю лісів віком понад 100 років припадало лише 18% площі. Решта території була вкрита середньовіковими деревостанами, отже її теж вирубували в різний час протягом першої половини дев’ятнадцятого століття. У 1880 р. були вже розроблені посадові інструкції для лісників і працівників управи лісів. Інспектори робили перевірки. У1898р. складено новий господарський план, а також мапи масштабу 1:25000. Матеріали перевірки стану лісового господарства в маєтностях Перегінська свідчать що в 1890 р. площа вирубів становила 271,25 га, у 1891 р.-578,4 га, у 1892-318,85 га. У матеріалах відзначено, що зруби тоді були захаращені відходами, уламками деревини, отже інтенсивність вирубу тоді перевищувала у два рази розрахункову лісосіку. Ліс масово вирубували приватні фірми «Браття Гредель», «Ляйбука Барбер» з Чернівців, «Й.Глезінгер» з Силезії, «Вайберг», підприємці Фрідріх Гендель, Адам Шмідт, Лайоз Крізер, Газенбухель, Давід Ланди, Гальпер, Ісаак Адлесберг, Девід Вайсман, Марк Левінталь,угорські купці Саппер і Сатрі, графи Йосиф і Домінік Потоцькі. Деревину доставляли сплавом до Осмолоди, Ангелова, Перегінська. Були два тартаки у Ангелові, циркулярка у Тодорі, циркулярка в Осмолоді і великий тартак у Перегінську. Тартаки були водні, малопотужні.
https://bojky.files.wordpress.com/2012/06/bokotc2b4rishi.jpg?w=529

Оплата праці в той час була низькою, так за один день праці тесля, або муляр отримував 2 злоті, професор у Львівській лісовій школі - 7 злотих за день, в той час як кара за крадіжку і вирубку лісу була суворою. Наприклад, штраф за одне зрубане дерево діаметром 26-30 см становив 224 злотих, за один куб букових дров 0,49 злотого, за випас коня -0,48 злотого, вівці-0,06 злотого, за один куб добутого з річки каменю-1,02 злотого, а збір трав і лікарських рослин 0,08 злотого.

 

Вівчарі на початку ХХ ст. Більш організована лісоексплуатація розпочалася з 1898 р. Господарський план на 1898-1907 рр. розробив урядовець фірми «Гредель і Шмідт». Цей план передбачав вируб найкращих лісостанів, про те розмір річної лісосіки був уже обгрунтований. Річний обсяг лісів передбачено в кількості 180 га. Купці спочатку платили 975 корон за 1 га лісу, пізніше ціна зросла до 1300 корон за 1 га, а після 1905 р.- навіть до 1450 корон за га. Після смерті підприємця В. А. Шмідта у 1906 р., брати Гредель стали майже монополістами в цій справі. На ріці Молоді була споруджена могутня гребля «Зелена», вона була завдовжки 66,6 м., мала ширину у гребені 7,4 м. , і висоту 8,8 м. Довжина водного дзеркала становила 445 м., а об’єм водосховища - 160442 куб. м. Це дало змогу підвищити обсяги лісосплаву, однак ця споруда не могла забезпечити високу інтенсивність і регулярність лісосплаву, тому повеневі води мали найбільше значення для сплаву. Деревину сплавляли по річці Молоді до тартака в Осмолоді, далі - плотами по ріці Лімниці до Галича і вниз по Дністру, сплавлялось Лімнецею на рік 60 тис. куб. м. будівельної деревини від 10 до 24 м. завдовжки, сплавляли ліс невеликими плотами «Драбами», збитими по 7 колод, відбувалось це від 1 квітня до 30 листопада щороку, особливо при весняних паводках, у липні - серпні використовували воду з водозбірника. Для сплаву плотів рівень води в ріці не мав бути нижчий 0,5-0,75 м., і не вище 3,4 м., за рівнем води слідкували на вимірювальнім пункті в Підлютому, цим займалося калуське акціонерне товариство сплаву деревини. Водний транспорт був дуже дорогий, і купці залишали в лісі майже половину деревини, особливо тонкої, що відповідно призводило до погіршення санітарного стану зрубів. Сплав деревини руйнував береги річок і захаращував їх русло.

 

Сплав лісу початок ХХ ст.


Перевірку ведення лісового господарства постійно здійснював комісар лісового інспекторату з Долини, а Долинське староство, яке вело нагляд за лісоексплуатацією, почало чинити опір, великим обсягам рубок, керуючись законом від 1904 р. Заборонено вирубувати ліси понад розрахункову лісосіку. Також були поставлені вимоги: у зв’язку з захаращенням русел рік деревиною, та шкодою, яку завдавав сплав лісу прирусловим екосистемам, обмежити обсяги лісосплавів, і будувати вузькоколійну залізну дорогу для вивозу деревини. Будівництво вузькоколійки провадили купці, а Галицька митрополія безкоштовно надавала матеріали, проте будівництво тривало довго, оскільки доводилося чинити опір землевласників, по землях яких мала пролягати залізнична колія. Ліси околиць Перегінська стали об’єктом досліджень вчених. Їх досліджували М. Рациборський, І. Косіна, В Шафер та А.Козиковський, особливо їх цікавили деревостани з участю сосни кедрової, які були представлені в маєтності на значних площах: в басейні річки Молода вона зростала на площі 15,5 тис. га, а в межах третьої господарської округи «Петрос» на площі 13,3 тис. га. Такі ж ліси на значних площах були поширені на теренах державного надлісництва «Ясень», на схилах гір Горгани, Сивуля, Висока, та Середня. З серпня 1914 р. церковні дзвони сповістили населення Галичини про початок світової війни і загальну мобілізацію. На війну брали чоловіків від 20 до 40 років. Фронт пролягав Карпатами і завдав великої шкоди населенню та господарству. Внаслідок воєнних дій австрійці прорубали та виклали кругляком дорогу верхом Дарова на Угори шириною 4-6 м. Крім того, у різних місцях локально рубали молодняки. Будували дороги в лісах і російські війська, це так звані «брусиловські дороги». Крім знищених деревостанів згоріло багато будинків, загинуло чимало звірів, дощенту було знищено поголів’я оленів. На підставі закону від 26 грудня 1912 р. і цісарського розпорядження від 9 січня 1915 р. Центральна адміністрація столових дібр метрополії подала до австрійського уряду «зголошеніє» на відшкодування збитків, що були завдані господарству маєтності в сумі 471497,5 крон, але після закінчення першої світової війни землі Галичини увійшли до складу Польщі. Територіальні межі перегінських лісів не змінилися. Лісові угіддя на правому березі р. Лімниця були державні, поділялися на надлісництва в с. Ясень та в с. Небилів. Перегінські ліси на лівому березі р. Лімниці й далі належали до маєтку Львівської Митрополії Греко-Католицької Церкви і були поділені на три господарські округи, усі три контори яких, знаходились в Осмолоді. У кожній окрузі керував інженер-лісничий. Кожен інженер лісничий мав для допомоги виділеного лісничого, який проживав на лісничівці, такі лісничівки були в Чуті, Мшані і на Різарні. Охороняли ліс гайові – усього 18 осіб – по 6 у кожній окрузі, сезонно працювали «сторожі лісових культур». У 1923 р. управитилем «лісової господарки» був Анатолій Бервід – лісовий інспектор Львівського воєводства. Надлісничим і директором «заряду лісів» маєтності метрополії Греко-католицької церкви в Перегінську – Йосиф Сальц. Інженерами – лісничими працювали Володимир Кисілевський, Ярослав Гаврилюк, Францішек і Теодозій Криницькі, Андрій Мельник. Комісаром охорони лісів був Остап Бобикевич, який рецензував господарські плани маєтку в перегінських лісах. У Станіславові був на той час «воєводський комісаріят лісової охорони». Заробітна плата лісничих у маєтку станом на 1928 р. становила 250 злотих на місяць, крім того, вони отримували «упосадження депутатове» - грунтовий наділ і зерно. Зарплатня робітників за заготівлю 1 куб. м дров – 1,09 злотих. Ціна 1 куб. м ділової деревини на пні, залежно від діаметра та доступності лісосіки, коливалася від 16 до 37 злотих, а куб. м дров – 2 -3 злотих. Перший господарський план за часів Польщі був розроблений у 1917 р., він передбачав щорічну лісосіку по трьох округах маєтку Львівської митрополії в розмірі 80000 куб. м деревини, що орієнтовно становило 200 га лісу. Після першої світової війни продовжилось будівництво вузькоколійної залізниці. Для того була потрібна й деревина. Тому зацікавлені сторони вимагали збільшення річної лісосіки в 1924 р. понад розрахункову лісосіку. У 30-х роках вузькоколійка стала власністю митрополії, її довжина становила 106 км. Чергове лісовпорядкування за польський період виконувалось у 1925 р. Були складені господарські карти масштабу 1:5000 та 1:20000, площа земель маєтності в межах округи Перегінсько становила 25621 га. Новий господарський план на десятиліття передбачав при суцільних вирубках обов’язково залишати пояси лісу, що оточували зруби площею до 10 га. для природного засіву. Вже тоді виділялись високогірні охоронні ліси, в яких заборонено вирубування, їх було 10% від загальної площі маєтності. В кінці 20-х років ХХ століття почалися великі катаклізми : у 1927 р. була велика повінь, що завдала великої шкоди господарству, виникла земляна лавина, взимку 1928/29 рр. були сильні морози, унаслідок чого дуже потерпіли деревостани з участю ялиці і бука. Наукова громадськість порушила питання про охорону гірських Карпат. Важлива роль у справі збереженні гірських лісів Карпат та створення в найцінніших масивах заповідних об’єктів належить митрополиту Андреєві Шептицькому, який долучив до цієї важливої справи доктора лісівництва Миколу Саєвича. Сприяв у всіх починаннях М. Саєвича, один з найвидатніших діячів ОУН , інженер управи Митрополичих дібр Андрій Мельник, зокрема створення заповідного резервату «Яйце» на площі 270 га. Господарювання у резерваті треба було провадити за вказівками інженера В. Левицького з Дирекції державних лісів у Львові. Формальний акт, грамоту про створення резервату «Яйце» митрополит Андрей Шептицький видав 15 квітня 1935 р. Цим актом він передав його під опіку Науковому товариству ім. Шевченка у Львові з пропозицією, щоб воно повідомляло митрополію про стан наукових праць у резерваті. В Підлютому в «Ясній віллі» на конференції у справах охорони природи, яку організували Комісія охорони природи Наукового товариства ім. Шевченка та Українське туристично-краєзнавче товариство «Плай», ухвалили створити кінофільм про скарби природи в маєтности Перегінсько, а також видати монографію про заповідники «Перегінської пущі» та організувати в Осмолоді музей Горганської верховини. Було рекомендовано створити яворово-ільмовий заповідник в урочищі «Шумляче», та скельний заповідник в урочищі «Сокіл», виконати картографічні роботи в заповідниках, ухвалено також звернення до всіх владик Галичини, щоб провести реєстрацію пам’яток природи. На території маєтності було засновано цілий ряд заповідних об’єктів. У першій окрузі заповідник «Сосновий» площею 25,7 га., в урочищі «Свинне» - «Буковий заповідник» площею 4,7 га. У другій окрузі існував кедровий заповідник «Яйце» площею 270,22 га, в третій окрузі створено заповідник «Ялицевий» площею 33,44 га. Тут росли ялиці віком 200-500 років, що мали висоту 48 м. і 4 м. в «обхваті». Крім того, запропоновано, як «ловецький» заповідник «Цілий вершок» на г. Овул ( 1613 м) площею 300 га, там збереглися перестарілі смерекові лісостани «Перегінська пуща», багаті на звірину. З інших заповідних об’єктів згадані три високо положені стави, в у т. ч. під Конем Грофецьким, і рекомендовано опікуватись ними залишивши смугу лісу довкола.

 

Відкриття лісничівки в урочищі «Яла» 1934 р. В тридцяті роки ХХ століття в Горганах було розвинутий туризм, про що свідчить виданий Г. Гонсеровським путівник. Особливо популярною серед туристів була околиця Грофа, популярним видом транспорту для туристів була вузькоколійна залізниця, у Підлютому, де містилася літня резиденція митрополита Андрея Шептицького, були два будинки для відпочинку знатних світських людей, популярності Підлютому додавало джерело сірчано-йодистої води. Для охочих тут пропонували купелі в цій воді. Для розваг функціонували стрільниця, дансинг, кругольня, тенісні корти, рибальство та екскурсії на вершини гір. На відміну від правобережних державних теренів, щоб подорожувати потрібен був дозвіл від адміністрації, адже вся територія була розбита на ловецькі ревіри, що їх винаймали багаті мисливці. Мисливство в лісах Перегінська належало до найкращих «ловів» у Європі. Після першої світової війни поголів’я мисливських звірів сильно відновилося, Карпатські олені були майже вдвоє більші від альпійських, що пояснювалось кращою кормовою базою, та природним добором. Тут нараховувалось: «ловних» оленів -500, козуль і молодих оленів – 2500 особин, ведмедів -100 особин, рисів -30. Диких звірів було так багато, що вони часто завдавали шкоди місцевому населенню. Управління маєтку в с Перегінську у 1938 р. сплачувало населенню відшкодування за завдані хижими звірями збитки.

 

На сезонних роботах в маєтності в 30-х роках ХХ ст. знаходило роботу понад 800 робітників. У ті часи ліс вирубували дуже дбайливо, так, що на зрубах практично не залишалося відходів. Там де рештки деревини утруднювали висаджування культур їх спалювали. Починали рубати ліс весною в травні, в часі так званого луплення (коли кора легко відстає від дерева). Зрізані дерева окоровували, і вони сохнули 3-4 тижні, а в тому часі робітники йшли додому на сінокоси. Пізніше проводили кручення, відтявши вершок дерева, обертали і знімали решту його кори. Далі хлисти розкряжовували на колоди завдовжки 6 – 10 м. Дров’яну деревину кряжували на метровки. Колоди зіштовхували до бічних звориків, звідки восени їх перетягували до головних зворів. Коли виникала потреба, то будували ризи, довжина яких могла сягати двох кілометрів. Ризи закінчувалися «вискоком» на склад. Робота на ризах і складах була дуже небезпечна й іноді закінчувалась трагічно. Восени деревину ризували на лісові склади – «рагаші», так, щоб до перших снігів дерево було готове до вивозу. Вивозили деревину до нижніх складів вузькоколійкою зимою, після Різдва до середини березня. Там де не було вузькоколійки, практикували вивизення деревини по снігу на півсанях - «кучугурах». У лісі при складах будували тимчасові стайні для коней, а для людей – колиби. Колибами опікувалися «кальмани», які варили їжу для робітників.

Ризування деривини. Лісовідновлення у маєтках Галицької митрополії ГКЦ також велося відповідно до науково обгрунтованих рекомендацій. Так у першій господарській окрузі рекомендовано відновлювати мішані ялицево-смереково-букові ліси, згідно з їх умовами місця зростання. Відзначалося також інтенсивне природне відновлення букових лісів, але відповідно до господарських потреб у будівельному лісі, не планувалось розширення зайнятих ним площ і було рекомендовано доповнювати бук ялиною. Відновлення лісів проводилось сіянням насіння, посадками і «пляцівками» - частковими культурами. Проводилось також доповнення лісових культур. За даними 1936 р. посадматеріал вирощувано у шкілках: у Перегінську – 8800 кв. м; у Сивім Потоці – 3740 кв. м; у Потічках – 842 кв. м; у Петросі – 1680 кв. м; у Мшані -1365 кв.м; у Дарові – 720 кв.м; у Сплаях – 1150 кв.м. Разом площа розсадників становила 21338кв. м. на цій площі вирощували 1 млн. дво- триліток смереки, ялиці 20 тис. саджанців, а також саджанці ясена, в’яза, тиса, сосни кедрової, дугласії та акації. Культури створювались на цілком свіжих зрубах дворічними саджанцями смереки, на південних схилах з домішкою ялиці, сосну кедрову висаджували на кам’яних розсипах на донесеній землі. Навесні 1939 р. створено і доповнено лісокультури на площі 379 га. Використано 712 кг і 1,5 млн. саджанців смереки. На цих роботах було зайнято 600 робітників оплата їх праці становила 11 тис. злотих.

Осмолода в 1934 р. У 1935-1936 рр. у лісах Столових дібр маєтності «Перегінсько» проходило останнє довоєнне лісовпорядкування, у ході якого фахівцями були намічені цінні ділянки високогірних лісових масивів, які планувалося виділити як заповідні й закласти їх в основу майбутнього Національного Парку Природи.

Виділені об’єкти були внесені в лісовпорядні матеріали, як заповідні і були віднесені до категорії «охоронні ліси» площа Українського Парку Природи 18 кв. км. Готові лісовпорядні матеріали були представлені на затвердження воєводі в Станіславові у січні 1938 р. Проте з огляду на політичну ситуацію, що склалася в ті роки, офіційне затвердження Українського Національного Парку не відбулося. Це спричинила низка несприятливих обставин. Так, у 1938 р. помер отець - митрат Тит Войнаровський – довголітній Генеральний адміністратор Столових дібр Митрополії у Львові. У тому таки 1938 р. у Ротердамі було вбито Євгена Коновальця і інспектор Столових дібр УГКЦ Андрій Мельник залишив роботу в центральній адміністрації і виїхав за кордон, повністю посвятивши себе політичній діяльності в ОУН. В тому ж 1938 А. Гітлер провів анексію Чехословаччини, що стало початком Другої світової війни. Сам факт виділення й організації на місцевості першого Українського Національного Парку Природи був знаменною подією в науково-культурному житті Галичини, оскільки створював широкі можливості для збереження цінних високогірних лісових масивів Карпат, складав основу для розвитку української природничої науки та служив елементом пристижу національних прагнень широких верств населення. Сьогодні ці лісові масиви високогірних територій Державного підприємства «Осмолодський лісгосп» виділені як заповідні, з відповідним режимом господарювання, де охороняються і розмножуються рідкісні лісові екосистеми Карпат. 1 вересня 1939 р. фашистські війська внаслідок окупації Польщі, захопили частину території Українських Карпат, а після 17 вересня того самого року протягом 2-х тижнів Галичину зайняли радянські війська, 21 вересня 1939 р. вони зайняли Перегінськ. Деревообробні заводи фірми «Глезінгер» та ін. приватні установи були націоналізовані. В тому ж 1939 р. в Осмолоді був організований Осмолодський лісгосп загальною площею понад 48 тис. га, який охоплював 5 лісництв (Ангелівське, Гриньківське, Мшанське, Різарнянське і Дарівське). На початку 1940 р. проведено новий адміністративний поділ, за яким Перегінсько став районним центром, у Перегінську було створено великий ліспромгосп і два лісозаводи. Радянська влада негайно зайнялася терором, багатьох працівників лісової охорони арештувало НКВД і депортувало до Сибіру. Перед початком війни з німцями почали інтенсивно рубати Підгір’я, зокрема Чорний ліс, інтенсивність вирубування у 10 разів перевищувала ту, яка практикувалась раніше, при тому тисячі кубометрів було змарновано, оскільки зрубано в її в таких місцях, звідки неможливо вивезти. 30 червня 1941р. Перегінськ та навколишні села зайняли німецько-угорські війська. Господарем перегінських лісів стало німецьке «Єдине Управління лісової промисловості», контора якого була в м. Долині. Місцеві лісові промислові підприємства стали власністю німецької фірми «Дельта» й управлялися віськовою адміністрацією. Робітники були зведені до становища рабів. Нова податкова політика прирікала горян на голодну смерть, німецькі окупанти примушували місцеве населення працювати на лісозаготівельних роботах, забирали продукти. Лісозаготівля йшла мляво через брак робітників і потрібних харчів, саме такі обставини спричинили до того, що карпатські ліси не мали великої шкоди за німецької окупації. Після вигнання фашистів з України, велика потреба в деревині зумовила спішне відновлення функцій лісогосподарського комплексу краю. Московське керівництво ще в 1943 р. вирішило долю карпатських лісів. Постановою РНК СРСР від 23.04.1943 р.№ 430 вони були віднесені до ІІ групи експлуатаційних лісів. В 1944 р. було відновлено Осмолодський лісгосп, його контора містилася в Перегінську. Водночас було відновлено роботу Перегінського ліспромгоспу, який об’єднував тоді лісодільниці Перегінська, Небилова, Ясеня та Порогів. У його розпорядженні було 67 тис. га лісу. Основний напрям лісового господарства грунтувався тут на промисловому освоєнні лісових масивів і значному розширенні лісозаготівель. В перші роки після війни обсяг головного користування у лісгоспі доводився планом до 168 тис. куб. м. Фактично його перевиконували в 2 -3 рази, у середньому за рік вирубували 400 тис. куб. м. деревини, а в 1951 р. було зрубано аж 631,6 тис. куб. м. Рубали ліси суцільними зрубами завширшки 100 м. Для валки лісу використовували електропили з пересувними електростанціями, рідше – поперечні дворучні пили. В 1950 р. у ліспромгоспі було 28 електропил. Спуск деревини з гір проводили переважно за допомогою риз і кінним трелюванням. Практикували і тракторне трелювання, у ліспромгоспі було 12 тракторів. Інколи використовували і електролебідки.
Природне поновлення на лісосіках відбувалося дуже повільно, тому що очищенню лісосік стали давати більше уваги тільки з 1949 р. Штучне заліснення розпочинали тільки на 4-й рік після вирубу і лише на 10-й рік зруби заліснювали на 98 %. Садили лише смереку, з невеликими домішками ялиці (0,1-0,3%). Обсяги штучного лісовідновлення щорічно зростали. Але, на жаль, до 1951 р. вони не охоплювали і половини зрубаної площі. Траплялися у повоєнні роки і лісові пожежі. У 1946 р. внаслідок вибуху цистерни з пальним велика пожежа була на г. Горган. У 1951 р. у лігоспі було проведено перше радянське лісовпорядкування Київською експедицією по ІІ розряду. Лісгосп мав площу понад 48 тис. га поділений на 5 вище названих лісництв, штат працівників налічував 33 особи у т. ч. - 3 об’їзники і 17 лісників. Середня площа обходу становила 3000 га. При лісовпорядкуванні було виділено ліси І групи, захисні смуги вздовж автодороги республіканського значення на площі 1522,3 га та ліси ІІ групи на площі 39057,7 га , в межах якої було виділено 7977 га особливо цінних високогірних лісів. Лісовпорядкування обгрунтувано розмір річної лісосіки за головним користуванням у 183,5 тис. куб. м. на площі 523 га. Розуміючи згубність значних перерубів лісу директор Осмолодського лісгоспу В. Шостацький на нараді в справі лісовпорядкування заявляв, що розмір користування лісів слід суворо обмежити величиною розрахункової лісосіки, тому що «… така збільшена експлуатація може призвести до засухи в сусідніх областях». Проте наказом Міністерства лісового господарства СРСР від 13.02.1952 р. №138 всі ліси Осмолодського лісгоспу були занесені до ІІ групи, як експлуатаційні. У період з 1952 по 1958 рр. річні обсяги деревини сягали 400 тис. куб. м приблизно 1200 га, вони удвоє перевищували розмір розрахункової лісосіки. У цей період, вирубували ліс і в межах довоєнного заповідника «Яйце, про що свідчать поширені на цій площі молоді смерекові ліси. За наказом міністерства сільського господарства УРСР від 19 грудня 1958 р. №1035 Осмолодський лісгосп був переіменований у Перегінський лісгосп, а до нього було приєднане Краснянське лісництво Калуського лісгоспу і з частин територій Мшанського і Різарнянського лісництв утврено Піскавське лісництво. Контора лісгоспу далі була розміщена в Перегінську. У 1959 р. на базі Перегінського лісгоспу, Перегінського ліспромгоспу та Брошнівського деревообробного комбінату був організований лісокомбінат «Осмолода». До відання комбінату було віднесено 56985 тис га земель держлісфонду. До 1961 р. лісокомбінат продовжував практику надмірного вирубування лісів. Фактична лісосіка перевищувала розрахункову майже в чотири рази. З 1961 по 1964 рік розмір фактичної лісосіки істотно зменшився і лишень на 20% перевищував обсяг розрахункової лісосіки. Після 1964 р. обсяг лісозаготівлі різко зріс, це сталося через вітровали 1964р. на площі 4865 га. Колись суцільні масиви смерекових деревостанів перетворилися в дуже розчленовані вирубками ліси, що знизило їхню стійкість до дії сильних вітрів. У горах склалися умови, що сприяли виникненню масових вітровалів і буреломів. Щорічні вітровали послужили причиною масового розвитку вторинних шкідників-короїдів, що заселяли не лише вітровальну й буреломну деревину, а й ослаблені дерева та поодинокі куртини смереки біля стін лісу. На ділянках, зріджених вітровалами, іноді росли заселені короїдами дерева, котрі ще мали зелену хвою, але в яких вже відділялася кора. Отже на території лісокомбінату в 60-70 рр. чітко окреслюються фатальні наслідки нещадної лісоексплуатації, що полягали в інтенсифікації вітровалів, повеней, шкідників і хвороб лісових насаджень.

 

Лісоексплуатація та переробка деревини проводилась силами лісокомбінату «Осмолода». Для скорішої ліквідації вітровалів до їх розроблення залучали й інші лісокомбінати області. Для того були організовані лісопункти: Перегінський, Осмолодський, Різарнянський та Дарівський. Валили ліс бензопилами, трелювали тракторами, кіньми, лебідками. Вантажили деревину на транспортні засоби автокранами, лебідками, тракторами, кабелькрановими пристроями та з естакад. Вивозили автомобілями та вузькоколійною залізницею. Відповідно до обсягів тоді було і технічне забезпечення. Так станом на 1967 р. лісокомбінат мав 136 бензомоторних пил, 18 електропил, 23 лебідки, 21 пересувну електростанцію, 50 тракторів, 11 паровозів, 3 мотовози, 7 тепловозів вузькоколійної залізниці і 33 автомашини.

 

Вивозка деревини ур. Підлюте Використання паровозів для вивезення деревини часто призводило до лісових пожеж, зокрема з цієї причини у 1959 р. згоріло 11,1 га лісу, а в 1961р. – 49,2 га. Після завершення розробки вітровалів скоротилися лісосировинні ресурси лісокомбінату. Тому за розпорядженням тресту «Прикарпатліс» на 1968 р. були призначені смерекові насадження, внесені до особливо грунтозахисних лісів, що було грубим порушенням оскільки правила рубок це забороняли до вирубки на 1968 р. призначили 131,5 га таких смерекових лісів . З 1962 по 1966 роках на площі 4440 га в Краснянському і Сливківському лісництвах була створена сітка меліоративних каналів, протяжністю 198,5 км. Протягом десятиліття, до 1966 р., було створено лісокультур на площі 10643 га, з яких майже 35% переведено в покриту лісом площу. На жаль культури майже всюди створювали із смереки. Сосну, бук, ялицю, явір та інші породи висаджували в мізерній кількості. Посадковий матеріал висаджували в тимчасових розсадниках, і в 1967 р. у Сливківському лісництві на площі 5 га організовано постійний розсадник. Від тоді почали звертати посилену увагу на вирощування посадматеріалу ялиці білої, явора та інших порід.

 

Посадка саджанців з підноскою грунту на г. Горган У 1959 р. в межах держлісфонду лісокомбінату «Осмолода» було організовано державне мисливське господарство. До штату лісової охорони внесено посаду інженера – мисливознавця та 10 єгерів. Розпочалася масова практика заходів, спрямованих на розширення місцевих популяцій цінних лісових звірів, а також будівництво мисливських будиночків і прокладання стежок у горах, влаштування годівниць та солонців для звірів. Обліком 1966 р. на території лісокомбінату виявлено 540 оленів, 400 козуль, 92 кабани, 45 ведмедів, 150 куниць, 20 борсуків, 140 глухарів. Проте такої чисельності звірів на території лісокомбінату було недостатньо для промислової мисливської експлуатації угідь. Тому полювання тут було заборонено. У 1960 р.в лісокомбінаті на базі чотирьох ставків, що були раніше, організували форельне господарство. У 1966 р. було вже 36 ставків де розводили форель. Починаючи з 1968 р., обсяг фактичного вирубу лісу поступово знижувався і в 1977 р. лісового господарства змінився на користь лісовідновлення, формування високопродуктивних, екологічно цінних насаджень. У 1972 р. організовано перші державні пам’ятки місцевого значення: болото «Лютошара» та гірське озеро в урочищі «Росохан». Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.74 р. в межах держлісфонду лісокомбінату «Осмолода» створено перші державні заказники республіканського значення: «Яйківський» на площі 263 га та «Турова дача» на площі 255 га. Заказник «Яйківський» був організований на місці колишнього довоєнного заповідника «Яйце», а «Турова дача» створений уперше, щоб зберегти рідкісний для Прикарпаття низькобонітетний лісостан сосни звичайної на оліготрофному болоті поверх другої тераси р. Лімниці на передгір’ї Карпат. У 1975 р. статус державної пам’ятки природи республіканського значення набувають урочище «Сокіл» пл. 29 га та болото «Мшана» пл. 6 га. У 1979 і 1980 рр. створюються пам’ятки місцевого значення «Сивуля» пл. 14 га та «Гуки» пл. 17 га. У 1988 р. до вже існуючих заповідних об’єктів додається ще 8 і загальна площа всіх обєктів природо- заповідного фонду по території лісокомбінату «Осмолода» зростає до 690,6 га.

Болото «Мшана» Четверте лісовпорядкування 1978-1979р. розділило територію лісокомбінату на 12 лісництв загальна площа 61 тис. га, які збереглися і при останньому лісовпорядкуванні 1987р. Вузькоколійна залізниця через розвиток автомобільного транспорту поступово втрачала своє значення. У ті часи, коли паливо та мастильні матеріали для автомашин і тракторів були дешеві, утримання залізниці було занадто витратним. Парк рухомого складу залізниці після 1980 р. мало обновлявся. Тому після повені 1969 р., коли в багатьох місцях залізнична колія була знищена, вирішено було не відновлювати її окремі ділянки, а замість них будувати хороші автомобільні дороги. За радянської влади розширились виробничі потужності переробних цехів, зростала матеріальна база виробництва: будувалися гуртожитки для робітників, контори лісництв, лісові кордони, мисливські хатини, в Осмолоді збудовано хлібопекарню, їдальню, медпункт, тепличний комплекс і т.д., однак проаналізувавши господарювання у перегінських лісах, бачимо що лісокористування упродовж більшої частини радянського періоду було надмірно інтенсивне і невиправдане з лісівничого погляду. Це призвело до багатьох екологічних лих: буреломів, вітровалів, розмноження шкідників, виникнення хвороб лісу, обміління рік, повеней та ін. Слід ,однак, відзначити величезну роботу лісівників, спрямовану на заліснення зрубів. Це особливо стосується 1966-1977 рр., коли площа не зімкнених лісових культур, і лісова площа непокрита лісом мала найнижчі показники, проте вже станом на 1988 р. знову позначились негативні тенденції, а саме розширення непокритої лісом площі, це свідчить, що в лісокомбінатах усе ж надавали першочергової ваги розвитку деревообробних підрозділів, а лісове господарство, зокрема лісовідновлення було на дальшому плані.

 
24 серпня 1991р. український народ здобув багатовистраждану незалежність, але це сталось в час гострої економічної кризи, в якій опинилась і лісова та деревообробна промисловості держави. Це призвело до зменшення обсягів виробництва, зупинки окремих цехів Осмолодського лісокомбінату. Ліквідовано частину вузькоколійної залізниці. У державі стрімко зростають ціни на енергоносії, настає паливний дефіцит - це призводить до нерентабельності виробництва. В цих умовах почалась масова приватизація деревопереробних підприємств. З реорганізацією державної власності виникла необхідність виділення лісового господарства в окремі державні підприємства, тому 1 липня 1995 р. був знову організований Осмолодський держлісгосп, до складу якого в подальші роки долучено колишні колгоспні землі площею 3973 га. За рахунок цих земель у 1997 р. організоване Перегінське лісництво на площі 3431 га. Станом на 1997 р. площа Осмолодського лісгоспу зросла до 64375 га, він став найбільшим в Івано-Франківській області. Розрахункова лісосіка на 1991- 1997 рр. була визначена в обсязі 74,8 тис куб. м, проте фактично в ці роки вирубувалось менше. В середньому за рік ліс рубали на площі 265 га в обсязі 61,2 тис.куб.м, тобто 82% від запланованого. Це зв’язано з тим, що утворені на місці лісокомбінату акціонерні товариства (ВАТ), неспроможні були самостійно вести заготівлю і вивезення деревини. Тому довелося їм укладати угоди з іншими, переважно приватними фірмами на вирубування і вивезення лісу. Вузькоколійна залізниця також перейшла у розпорядження ВАТ «Осмолода», однак , це не призвело до поліпшення стану її експлуатації. Залізничне полотно, мости та інші інженерні споруди, які потребують постійного інженерного нагляду та своєчасного ремонту й капіталовкладень, поступово виходили з належного експлуатаційного стану. Частина вагонів і платформ перебувала у розпорядженні держлісгоспу, проте за користування колією треба було сплачувати ВАТу відповідні кошти. На той час автомобільні транспортні комунікації в горах ще слабо розвинуті, а в межах Піскавського, Менчільського, Мшанського, Різарнянського та Дарівського лісництв вузькоколійка залишалася єдиним транспортним засобом. Тому в 1997 р. держлісгосп перебрав у своє відання ділянку залізниці, що прокладена через Бистрицьке, Різарнянське і Дарівське лісництва і своїми силами відремонтував її. Проте у 1999р. пройшла сильна повінь і багато мостів було знесено , після чого одна вітка вузькоколійної дороги, більше не була відновлена, а друга вітка ще була відремонтована , і мала всі шанси бути збереженою, але через суб’єктивні причини і вона, на жаль, була ліквідована.
Незважаючи на такі важкі економічні умови, при нестачі коштів, нерегулярній виплаті заробітної плати, лісівники Осмолодського держлісгоспу все таки виконували великі обсяги планових завдань, щодо заліснення зрубів і догляду за лісом. Молода Українська держава підвищену увагу почала надавати охороні довкілля. Постановою Верховної Ради України від 22.09.1994р. №177 було затверджено «Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні», яка передбачала науково обгрунтоване розширення та оптимізацію державного природо- заповідного фонду. Силами науковців Міжнародного Інституту Асоціацій Регіональних Екологічних Проблем у 1995 р. розроблено і обгрунтовано проект заказника у високогірній частині території лісгоспу, і Указом Президента України від 20.06.96 р. за №715 цей об’єкт був затверджений, як ландшафтний заказник загальнодержавного значення під назвою «Грофа», площа якого склала 533 га. У 1997 р. з ініціативи обласного Управління екобезпеки Івано-Франківської області в межах Рожнятівського, Калуського і Галицького районів створено обширний ландшафтний заказник «Ріка Лімниця», який на території Осмолодського лісгоспу займає площу 1564 га. Отже, станом на кінець 1997 р., загальна площа об’єктів природо-заповідного фонду складала 4787,6 га, тобто 7,5% від його території. У 1996 -1997 рр. в Осмолодському держлісгоспі проходило 1-ше українське лісовпорядкування, яке проводила Харківська лісовпорядча експедиція. Це лісовпорядкування ще більше уваги надало охороні та відновленню гірських лісів. До групи експлуатаційних лісів цим лісовпорядкуванням віднесено деревостани, що зростають не вище 1100 м над рівнем моря. Розрахункова лісосіка на 1997-2007 рр. визначена в обсязі 34 тис.куб.м., тобто була зменшена більше ніж в два рази відносно попередньої розрахункової лісосіки. Зобов’язано поліпшити санітарний стан лісів. Тому заплановано щорічними суцільними санітарними рубками охоплювати 101,4 га, а вибірковими 565,6 га. Фактичний обсяг заготівель в середньому становив 76% середньорічного обсягу діючої розрахункової лісосіки. Недоруб розрахункової лісосіки пояснюється труднощами збуту деревини. Вихід ділової деревини на 14,8% був нижчий від проектного , це пояснюється пошкодженням смерекових насаджень кореневою губкою і опеньком осіннім, що набуло в останні роки масового характеру. За період 1997-2009 рр. було проведено лісовідновні заходи на площі 2841,8 га , основним способом було садіння лісових культур, яке становило 69,4 %. Станом на 2009 р. в лісгоспі було 20 розсадників загальною площею 13,4 га, дані розсадники повністю забезпечували себе в садивному матеріалі. З 1995 - 2009 рр. підприємство очолював Ігор Іванович Бойчук, який віддавши лісовій галузі 45 років своєї трудової діяльності, ввійшов у літопис нашого краю, як талановитий лісівник. За його керівництва відновлювались пам’ятки історії - колишню дачу митрополита Андрія Шептицького в урочищі «Підлюте», створили музей доктора Миколи Саєвича, будувались і відремонтовувались монастирі, храми, музеї і школи.
З 2009 р. державне підприємство ДП «Осмолодський лісгосп» очолює Олексій Богданович Фрик – досвідчений фахівець лісової галузі, який працює в галузі з 1982 р. З його приходом пов’язані реконструкції виробничих баз, відчутно зміцнилася інфраструктура: завершено реконструкцію контори Мшанського лісництва, ремонт адмінбудинку та приміщення автоколони в смт. Перегінськ, а також гуртожитку для проживання робітників в с. Осмолода, закуплено деревообробне обладнання, оновлена техніка автоколони, практично кожного року на території лісового господарства відкриваються один-два нових рекреаційних місця. Створено історичну пам’ятку - музей командиру УПА «Захід» Василю Сидору «Шелесту».

 Сьогодні основний напрям роботи Державного підприємства «Осмолодське лісове господарство» - ведення лісового господарства, охорона і захист лісу і його відновлення. В сьогоднішніх вкрай непростих економічних і політичних умовах в яких опинилася наша держава, лісівники лісгоспу виконують поставлені державою на них обов’язки

Заповідник «Грофа» В лісовому фонді підприємства перебуває під охороною 20 об’єктів природно –заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення, які займають площу 3228 га. На території об’єктів природно-заповідного фонду встановлений належний режим їх охорони, утримання і використання. Визначними пам’ятками природи вважаються: заказники загальнодержавного значення «Грофа», площа 2533,8 га, «Турова дача» площа 255 га, «Яйківський» площа 263 га, пам’ятки природи загальнодержавного значення «Сокіл» площею 29,0 га , болото «Мшана» площа 6,0 га.


На початку ХХІ століття карпатські ліси зіткнулися з масштабною проблемою – це всихання похідних ялинників. Науковці, причиною всихання в першу чергу назвали глобальні зміни клімату, головним барометром яких є температура і кількість опадів, яка випадає в літній період. В цілому процес всихання зумовлений цілим комплексом еколого- біологічних чинників. Це і патогенні гриби та комахи, забруднення повітря, фізіологічні і генетичні аспекти. Ще одним чинником всихання смерічників є спицифіка ведення лісового господарства у повоєнні роки, коли висаджували чисті смерічники, навіть на ялицево-букових типах лісу. Тому у 2010 р. були внесені поправки в правила рубок головного користування, згідно з якими похідні ялинники повинні намічатися в рубку головного користування з 51-го року. Виходячи з того при черговому лісовпорядкуванні 2009-2010 рр. був визначений об’єм розрахункової лісосіки по головному користуванні в кількості 75380 куб. м деревини, тобто більший більше ніж у два рази відносно попереднього лісовпорядкування. Санітарний стан лісів у зв’язку з вище вказаними причинами станом на 2009 р. вважався незадовільним, тому суцільно- санітарні рубки заплановані на десятиріччя на площі 1618 га в об’ємі 44,5 тис. куб. м. , а санітарно – вибіркові на площі 504,3 га в об’ємі 9,56 тис. куб. м. Санітарні рубки проводяться після обстеження хворих ділянок лісу, згідно поквартально затверджених спеціалістами лісопатологами ДСЛП «Івано-Франківськлісозахист», санітарних заходів.
Обсяги користування лісом і всі види господарських заходів проводяться у відповідності з чинними в лісовому господарстві нормативними документами і не мають негативного впливу на навколишнє середовище. Вони забезпечують раціональне використання лісових ресурсів, підвищення продуктивності і якісний склад порід, посилення їх захисних функцій.
Щорічний обсяг лісокористування становить до 140 тисяч кубометрів деревини. Вчасно заліснюються зруби, проводяться догляди за лісовими культурами .

Лісгоспом постійно ведуться роботи по берегоукріпленню берегів р. Лімниця та її притоків .

 Значна сума власних коштів інвестується у розвиток виробничої сфери. Для освоєння лісосічного фонду, всихаючих смерічників , а також розробки деревини у важкодоступних місцях, в лісгоспі будуються нові лісові дороги .

З метою переробки деревини з 2000 р. працює деревообробний цех в с. Осмолода, який забезпечено всім необхідним сучасним обладнанням, і цей виробничий підрозділ переробляє в рік 6 тис. кубометрів деревини. Законопроект про заборону експорту кругляка підштовхнуло підприємство до розширення і модернізації цеху.

На території держлісгоспу функціонує форельне господарство ( воно вирощує так звану «королівську рибу» форель по замкнутому циклу, тобто, від ікри до товарної риби). У середньому в рік підприємство реалізовує до 2700 кілограмів товарної риби. А одним із головних завдань форельного господарства є примноження рибних запасів Лімниці та її притоків – випуск малька форелі у природне середовище.


У держлісгоспі робиться все для збагачення мисливської фауни. В Бистрицькому лісництві діє розплідник для диких тварин, де акліматизовано муфлонів, які дають приплід.

 Широко використовуються в культурно – оздоровчих цілях рекреаційні ліси, які характиризуються високими естетичними і функціонльними показниками, площа рекреаційних лісів в лісгоспі становить 810,2 га . Будуються і підтримуються в належному стані рекреаційні пункти вздовж автомобільних доріг У всіх лісництвах ведуться роботи по благоустрою та впорядкуванню їх територій.
ДП « Осмолодський лісгосп» співпрацює з школами Рожнятівського району, учні яких щороку беруть активну участь в заходах, організованих нашими лісівниками в рамках Акції « Майбутнє лісу в твоїх руках». Велика увага на підприємстві приділяється соціальному захисту, як працівників лісгоспу, так і малозабезпеченим жителям району. Особлива увага і опіка приділяється дітям сиротам підшефної школи – інтернату смт. Перегінськ.

Працівники які увійшли в історію Осмолодського лісгоспу починаючи з повоєнних років:
Директори:
Дрон Олексій Володимирович (січень1946 - серпень1947 рр.);
Шостацький Дмитро Антонович(вересень 1947-червень 1952 рр. );
Сердюк Данило Харламович( жовтень 1952-грудень- 1954 рр.);
Завальний Григорій Тимофійович (травень 1954-грудень 1959 рр.);
Кизим Олександр Максимович( грудень 1959 – січень 1961 рр.);
Кривогубець Олександр Якович ( січень 1970 – липень 1970 рр.);
Барановський Іван Григорович ( липень1970 – листопад 1981 рр.);
Мельник Богдан Федорович (грудень 1981 – вересень 1985 рр.);
Паневник Володимир Михайлович (жовтень 1985 – січень 1989 рр.);
Ганцюк Володимир Михайлович (січень 1989 – липень 1995 рр.);
Бойчук Ігор Іванович ( червень 1995 – 2009 рр.);
Фрик Олексій Богданович – з 2009 р.
Головні лісничі (старші лісничі, заступники директора з лісового господарства):
Боркун Ярослав Іванович ( січень 1946 – серпень 1952 рр.);
Бойко Павло Якович ( серпень 1952 – вересень 1953 рр.);
Шаблига Йосип Дмитрович ( жовтень 1953 – березень 1954 рр.);
Гамкало Йосип Дмитрович (квітень 1954 – жовтень 1954 рр.);
Парахоняк Володимир Онуфрійович ( жовтень 1954 – січень 1959 рр.);
Гамкало Йосип Дмитрович ( березень 1959 – січень 1960 рр.);
Завальний Григорій Тимофійович ( січень 1960 – червень 1963 рр.);
Богута Іван Євгенович ( вересень 1963 – березень 1964 рр.);
Островський Антон Йосипович ( березень 1964 – жовтень 1981 рр.);
Бойчук Ігор Іванович ( січень 1982 – червень 1995 рр.);
Онишко Зіновій Дмитрович (червень 1995 – липень 1995 рр.);
Дзеба Василь Романович ( липень 1995 – липень 1997 рр.);
Країло Ігор Володимирович з липня 1997 р.

 

Наша адреса:
77662, Івано-Франківська обл., Рожнятівський р-н,
смт. Перегінське, вул. Сагайдачного, 142
e-mail: osm_lisgosp@ukr.net
тел: (03474) 98-2-62, (067) 34-30-771
Розробка та підтримка